«Дихання трав» — це сад, у якому відчуття природи стає головним засобом вираження.

Він народився на межі двох стихій — води та суші, руху та тиші.

 Це окремий куточок простору «Берега Відлуння», що живе у своєму темпі

 

Злаки створюють архітектуру руху: вертикалі міскантусів і вейників у поєднанні з м’якими куртинами щучників утворюють хвилі, що повторюють лінію річкового берега.

Міскантуси — як продовження очерету на річці, створюють відчуття єдиного природного простору.

Світло й вітер стають співавторами композиції, розкриваючи її змінність упродовж дня і сезону.

Сад дихає, шелестить, звучить — як саме відлуння, що продовжує бути в повітрі.

 

Сад закладений у травні 2024 року на березі річки. Площа саду 20 соток.  Його поява стала продовженням навколишнього простору — річка ніби заходить на ділянку, а очерет на воді перегукується з міскантусом у саду. Так виникає відчуття цілісного ландшафту, де межі між природним і створеним людиною розмиваються.

 

На квітниках щепа утворює мульчу, а потім плавно переходить на доріжки, зтираючи кордони між квітниками та плаввними природніми доріжками

 

Сад підтримується без використання хімії чи добрив — це живий, природний простір, у якому гармонійно співіснують дикі та культурні рослини. Бур’яни (дики квіти) залишаються частиною композиції, контролюється лише їх кількість.

Тут багато комах, бджіл, птахів і диких тварин — сад став місцем життя.