Номінація
Позаконкурсна
Спеціальна відзнака
«Сад памʼяті»
Рік - 2024
Автори проекту

Ольга Журба
Автор ідеї, керівник проекту
Член ГО «Жити попри все»
Дружина загиблого військового

Олена Бальжик
Ландшафтний архітектор
Автор проекту

Тетяна Ваценко-Бондарева
Куратор проекту
Голова ГО «Жити попри все»
Дружина загиблого військового

Оксана Язикова
Візуалізатор

Іванна Боднарчук
Кресляр

Сад памʼяті - “Жити попри все” народжується з кохання, втрати та сили.
Його ідея належить Ользі Журбі, яка разом зі своїм чоловіком Романом Годованцем вирощувала й продавала троянди — квіти, що були символом їхнього спільного життя, праці й любові. Роман мріяв, що після повернення з війни висадить для Ольги ціле поле червоних троянд.
Коли Роман загинув, у серці Ольги проросла потреба здійснити його мрію — створити місце, де троянди та інші рослини стали б символом життя, яке триває попри біль.
Ідея саду набула сили за підтримки Тетяни Ваценко-Бондаревої, засновниці громадської організації “Жити попри все”, яка після втрати свого чоловіка, актора-каскадера Дениса Бондарева, об’єднала жінок, щоб проходити крізь біль, щоб разом навчитися жити й берегти памʼять.
Об’єднавшись, Ольга й Тетяна вирішили перетворити ідею невеликої трояндової висадки на Сад памʼяті — простір, у якому любов, біль і вдячність злилися в одну живу історію, що триває.
До команди долучилася ландшафтна дизайнерка Олена Бальжик, яка розробила проєкт саду, продумала його структуру та гармонію, вона дбає про кожну деталь — від форми ділянок до місця для кожної рослинки в саду. Завдяки її роботі Сад стає живим полотном, де природа, памʼять і любов переплітаються в єдиному подиху життя.
Сьогодні Сад памʼяті - “Жити попри все” народжується на території Національного музею архітектури та побуту України в Пирогові, завдяки підтримці та сприянню дирекції музею.
Проект саду передбачає створення природнього, сталого ландшафту з різними по архетипу частинами. На початку зустрічає Трояндовий сад з багаторічними квітами і злаками на сонячній експозиції. Цей насичений фарбами і структурними рослинами простір плавно переходить в квітуче рідколісся біля першої водойми– старовинні троянди в оточенні низьких чагарників і ажурних дерев . Протилежна частина озера – це тіньова група дорослих ялин звичайних, тут під кронами планується терасований деревяний настил для групових зустрічей та для відпочинку відвідувачів саду. Наступна частина - велика галявина газону для активних ігор. Далі, навколо другої водойми, в ажурній тіні берез, заплановані куртини тіневитривалих чагарників і найбільший настил над водою з мальовничим видом. Весь простір саду об’єднують доріжки з затрамбованого гравію, без сходинок, з мінімальними ухилами і шириною 1,8 м в найвужчих частинах, запроектовані по вимогах інклюзивності. На великій гравійній площадці в центрі трояндового саду планується паркова скульптура, що символізуватиме одночасно втрату і посил, що життя триває. Цей елемент поки в розробці скульпторами. Всі проектні рішення продиктовані існуючими насадженнями, рельєфом та типом грунту, і передбачають сталість і мінімальний догляд завдяки створенню цілісної екологічної системи.
Розташований у серці українських традицій і народної культури, Сад стає осередком єднання — тут разом працюють родини полеглих Героїв, волонтери, ветерани, митці, садівники та діти. Вони висаджують рослини, створюючи простір, де земля говорить мовою вдячності.
Мета проєкту — створити простір памʼяті, психологічного відновлення та спільної дії, простір, який об’єднує людей, історії та покоління.
Сад — не холодний меморіал болю, який стоїть осторонь життя. Він жива територія вдячності, що поєднує минуле, теперішнє і майбутнє. Сад покликаний перетворювати біль на силу, а втрату — на тихе світло памʼяті, що не згасає.
Згодом буде створено онлайн-платформу Саду “Жити попри все”, де зберігатимуться історії полеглих Героїв та цивільних, які загинули через війну.
У час, коли кількість втрат вимірюється тисячами і життя перетворюються на сухі цифри статистики, ми прагнемо, щоб кожне імʼя мало своє місце у серці країни. Їх історії життя стануть частиною живого простору памʼяті, їх імена, обличчя й долі залишалися живими у спільній історії народу.













