Цей проєкт народився під час війни. Його замовник — військовий, який і сьогодні боронить Україну. Поки тривають бої, він придбав ділянку землі з єдиною мрією: після перемоги повернутися додому і мати місце, де можна буде знову відчути тишу.

 

У дитинстві він часто проводив літо в бабусі. Там було невелике озерце — просте, неідеальне, але живе. Він ловив рибу, сидячи на березі, слухав вітер і не знав слова «війна». Ці спогади стали для нього внутрішньою опорою в найважчі моменти сьогодення.

 

Саме тому центральним елементом проєкту стало озеро з біоплато, спроєктоване як жива екосистема. Не декоративна водойма, а простір відновлення — з очищенням води природним шляхом, ретельно підібраними рослинами, м’якими берегами й середовищем для життя. Кожен елемент ландшафту був продуманий так, щоб не порушувати природу, а співіснувати з нею.

 

Цей простір — не про втечу від реальності. Він про повернення до себе. Про можливість одного дня сісти біля води без звуків сирен, побачити, як ростуть рослини, як з’являється риба, як життя знову бере своє. 

 

«Тиша після бурі» — це історія про землю, яка чекає. Про пам’ять, що лікує. І про віру в те, що після найтемнішої ночі обов’язково настане ранок — тихий, мирний і живий